«Без надії – сподіваюсь!»

2015-02-25

Сьогодні, 25 лютого в Українківську сільську бібліотеку завітали наймолодші читайлики – вихованці старшої групи ДНЗ «Вербиченька», і завітали не просто так, а для того, щоб вшанувати пам'ять зорі української поезії - Лесі Українки, з дня народження якої , саме сьогодні, минає 144 роки. Діти послухали розповідь бібліотекаря про Лесю, про її коротке , плідне і сповнене мук життя. Через хворобу Лесі Українці доводилося багато їздити світом. Вона лікувалася у Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів , Леся знала більше 10 іноземних мов, навіть в кінці свого життя вона вивчила іспанську мову. Діти переглянули документальний фільм про Лесю у бібліотечному центрі доступу до інтернету: « Наша Леся».

Готуючись до цього дня, діти, разом зі своєю вихователькою, Покотиловою Ларисою Петрівною, вивчили вірша і зачитали його у бібліотеці і чи могла знати Леся, що більше ніж по 100 років після її смерті любов до її творчості не минатиме, а навпаки, ще більш актуальніше будуть звучати її слова крізь роки:

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.